твр дивовижна прна

Я колись його читала, помому,це вн
У ветхого батька Сокола був син одинак звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пря вбралося, прийшов час на власний хлб переходити. От батько йому каже: Сину, летимо в поле за жею. Я навчу для тебя самостйност. Ти повинен разумти сам себе годувати. Не голодний я, тату, мовило Орля. Та й те поле таке порожн, чи водиться там щось путн?Засумував батько, та виду не подав. Мудрим був, виршив зачекати слушно нагоди, аби дати синов урок. Тому здйнявся полетв сам.Як раптом до Орлика пдповз степовий Вовк. Добридень, привтався вн солоденьким гласом , аби той не бачив, злизав слиньки. Ти хто такий, витрщився на нього птах, що вд для тебя так тхне? Я обитатель степв, одинокий вовк, сказав якомога нжнше клацнув зубами. Йому дуже вже не хотлося полохати молодо пахучо птиц. А чому такий смердючий? скривилося Орля. Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила! Як це? роззявив дзьоба Орлик. Дуже просто. Ти даш мен одну прну з свого крила, а я тоб взамн якийсь харч. Ось так тво крила можуть для тебя годувати. Цкаво, розплився у задумливй усмшц молодий Орел. А батько мен такового не казав. Та що там твй батько тямить? Вн теснее старий, щоб лтати в ногу з часом. Гаразд, не довго думаючи, погодилося Орля, бо в живот давно бормотало й вельми хотлося сти. Прна, так прна! Тльки ти мен спершу жу принеси, а я тод тоб прну дам, а то раптом ще обдуриш Знаю я вас, вовкв. Не хвилюйся. Я даю слово, дотримаюся його, сказав хижак помчав у бк поля.Так була укладена тамна угода мж старим хитрим Вовком та молодим лнивим Соколом. Тепер щодня, в обденьку пору зустрчалися вони на верхвц невисоко гори й обмнювалися гостинцями. Вовк приносив свжу жу, а Орля йому за це давало прну.Минуло лто. Установилась оснь. Повяли холодн втри, стали йти проливн дощ. Зголоднло, змерзло Орля, сло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. геть увечер, если почали на горизонт зявлятися перш сутнки, а в орлиних очах темрява вд невимовного голоду, прийшов Вовк. А тепер я тебе зм, сказав вн голосно клацнув зубами.Орля стало вткати, махати крилами, але так не здйнялося в небо, бо було голим, а птахи без пря, як вдомо, не лтають. Довго вдбивався птах вд хижого звра, але так не змг його перемогти. Знепритомнв впав на землю. Схопив його Вовк поволк до сво нори, аби вовченят малих почастувати.Летв тю мсциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось тащить. Не впзнав вн свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетв повз. Але потм раздумав виршив урятувати пташину. Повернувся та стрмголов кинувся на Вовка став клювати його в голову. Робив вн це так затято з такою мощью, що той здався випустив здобич з пащ.Орля розплющило оч й побачило батька. Тльки тепер воно зрозумло, якою цннстю для нього навть одна, бодай найменша орлина прна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнзда пря вдрощувати, щоб згодом разом з батьком у степ за харчами полетти.