Докладний письмовий переказ,що мстить опис природи на тему:Туманне море      

Пожалуйста очень надобно

Море... Я дуже люблю море. Воно нколи не бува одномантним, нецкавим, бо щодня, навть щохвилини воно рзне. Тамниче, мнливе, неосяжне воно хвилю душу, не залиша байдужим серце. 1-го денька воно тихе й спокйне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячн промнчики, пронизуючи солону воду, сягають дна, лагдно торкаються золотавого пску та яскравих сяючих мушлей, гладеньких камнцв та зеленуватих водоростей, ловлять малюсеньких спритних рибок, що зграйками весело бавляться бля берега. Наступного денька все раптом змнються. Налетить поривчастий втер погонить хвил до берега. Вода 100 каламутно-зеленою, нод мрачно-синьою, а 1-го разу я бачив навть вражаюче чорну. Не видно бльше ан риб, ан мушлей, ан пску: тльки шален хвил, як з силою б'ються в прибережний псок. Тод ми з батьками сидимо на берез та можемо тльки спостергати за мощью моря. Хоча навть у так моменти море видаться мен дивовижним. Я мыслю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, я кидаю в море камнц або голосно голошу. Але перемога завжди д100ться йому, морю. Воно глушить мй глас вдкида мй камнець на сберегал. нод мен здаться, що я можу дивитись на море безкнечно.