Безотлагательно напишите етюд про природу плиз!

Что такое этюд????????(??

Знате, если наступа весна? Та тод, коли вже несила залишатися в будинку, десь на пдсвдомому, нтутивному рвн увесь твй органзм прагне вирватись з нього на волю, надвр, на повтря. Вдихаш на повн груди свже, морозне, рзкувато-чисте повтря не можеш напитися ц життдайно свжост. Ще можуть лежати снги, ще не чути спву птахв, але вдчуваться, що вже щось змнилося в природ. це щось перший подих весни. 

Весна особлива пора. Це не просто оновлення пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття руху, це пиршество життя.

Небо, особливо ранньо весни, високе й безмежно-прозоре, вража свжстю яскравстю кольорв. Здаться, що в повтряному простор звучить вишукано-елегантна й добропорядочна музика Моцарта

А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як разумють вони, забувши вс труднощ холодно зими, так щиро радти приходу весни. Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарвнстю дапазоном свох голосв. хнй спв налаштову на святковий разом з тим тршки пднесено-хвилюючий лад. Але це хвилювання примне, воно бадьорить.

Завжди весною пригадую т часи, коли я була дитиною. Здаться, що весни тод були особлив, а саме свжстю неповторним запахом. Це був запах вдтало земл. Вона виглядала темними острвцями мж пластами обважнлого снгу. серед торшньо жухло-буро трави можна було побачити ледь-ледь помтн зелен травинки. Це зароджувалось нове життя.

Пзнше все розквтне буятиме. Повтря буде духмяне пянке вд пахощв квтучого саду. А солов чаруватимуть свом вртуозним виконанням весняних псень. хба-що зовсм вже глухе й черстве серце не вдгукнеться на той спв, не захлинеться хвилею любов до ц земно краси.

Вулиц, як тод не були ще закут кайданами асфальту, поблажливо давали простр талй вод. Вона ревла й гуркотла, повльно, але дуже наполегливо вимивала так глибок рвчаки, що х було важко перейти. було чути, як то тут, то там буксували машини, намагаючись вибратися з пастки, яку створила весняна повнь.

А вода все бгла бгла кудись, закручуючись вихрами гребенями на нервностях у бурчаках. Вона була темна нестримний, якийсь лютий у свой потужност, потк вдгукувався тривогою, а ще завзяттям у дитячих душах. з аркушв, вирваних з учнвських зошитв, ми робили човники та пускали х на воду. Потм довго бгли за ними, нби проводжаючи в далеке плавання. Бувало вода закручувала х жестоко й безжалсно на якихось пдводних рифах та впадинах вони, протримавшись тршки, безсило здавалися й утопали. А нам було шкода х.

Я брала свою маленьку сестричку й водила на природу. й було рокв три. Це було маленьке, тендтне й дуже симпатичне створння з большими блакитними очима бленьким волоссячком. Мен дуже хотлося навчити робити спостереження за природою. з собою я прихоплювала зошит олвець, бо малюсенька намр записувати все, що сестричка помтить. Вдразу за нашим городом розпочинався большой аптечний сад. В ньому росли яблун, а ще чомусь було багато американських кленв. Восени, граючись, ми зривали з глок сух суцвття цих кленв пдкидали х угору. Вони, нби метелики, дуже прекрасно кружляючи летли на наш город. Це було дйсно красиве видовище нам було забавно. А потм весною мама й бабуся з жахом побачили, що значна частина городу повнстю покрита зеленими паростками американського клену. Довелося прикласти чимал зусилля, щоб позбутися того зла.

Я водила сестричку помж кленв яблунь. Мсцями земля вже вдтала й вд не шов примний весняний дух. Яскраво свтило сонце небо було надзвичайно син.

Я розкрила зошита запитала Оленку: Що ти бачиш?

- Дерева, снг, сонечко, вдповла Оленка. Я записала вдповдь.

- Яка це пора року? продовжувала я.

  - Весна, була вдповдь. 

А отдал мен дуже хотлось, щоб Оленка вдчула той свордний весняний запах, який шов вд земл.

- Що ти ще вдчуваш? продовжувала я.

  Оленка, не розумючи, дивилась на мене. 

- Ну чим пахне? наполягала я.

  Сестричка кумедно морщила лобика, зводила докупи бровенята та щось силувалась сказати, але не могла збагнути , що я вд не вимагаю. й так хотлось догодити мен. Але вона не знала, що для цього потрбно сказати. А я теж не розумла, ну як це можна було не вдчувати того примного, такового весняного запаху вдтало земл. Мен було страшенно прикро я була дуже засмучена. Розчаровано я записувала в зошит: Пахне земля. 

Потм ми йшли на вулицю. там повторювалось майже те саме. Тльки на цей раз я хотла, щоб сестричка почула гуркт та шум тало води.

Потм буде багато таких весен. вс вони будуть прекрасн. Але т весни, коли ми дивилися на их дитячими очима, вдкриваючи для для себя красоту природи, пзнаючи свт, залишаться в памят як особлив й неповторн.

Читать стопроцентно: http://h.ua/story/79211/ixzz4fTZMgoAO