Птдвердть або спростуйте основну думку твору:Сотникова йшла вузькою стежкою просто до

Птдвердть або спростуйте основну думку твору:
Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли стар липи. Недалеко вд церкви сла на лаву й довго так сидла в глибокй задум. Пдвела голову й дивилась, як метк ластвки кулею зривались з блого карнизу й летли в синю млу, весел й гомнк. тльки сразу помтила, що не сама: бля кудряво калини, просто на трав, сидв якийсь чоловк. Був пдстрижений, мов судовий писар, у старй свит, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Бля нього лежала торба й осторонь довгий цпок. Цей чоловк сидв без руху, тримаючи на колнах книгу. Але хоч читав, усе ж час вд часу кидав оком на сотникову, тод дбайливо згорнув книгу, сховав до кишен й лагдно спитав:
- Чому панна така засмучена?
Голос був примний, рухи поважн.
Не думаючи довго, просто спитала:
- Часом ви не вчитель тутешнй, пан Сковорода?
- Так, панно, тутешнй дидаскал, - усмхнувся вн. Але правду сказати я не тутешнй.
- Хба ви не живете в Пушкарвц?
- Де доведеться, там живу. У добру годину живу в пол: маю тод за дах оксамитове небо й зор.
Панна дивилась на нього обширно вдкритими очима.
- Хба хати нема для вас, де переночувати?
- Нащо ночувати в хат, там тсно. Я ночую у Божому палац, заколису мене пташиний спв, а розбуджу свжий втерець.
вн якось по-дитячому всмхнувся.
- Казали люди, що ви всяк премудрост знате.
- Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрсть пщинка морська.
- Усе ж хоч пщинка, а мудрсть, я й того не маю, а сразу так зовсм без тямку.
- Я питав панну, чому засмучена, - вдрк згодом.
- Если панна мовчить, то я дотулю сво слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а если так, то щиро дослухайся до того, що сказать воно, - не помилишся, серце не заведе.
Вн узяв торбу й пдввся.
- Молоде серце не схибить, - додав вн.
Вона сидла ще,та й намагалася усвдомити й запамятати кожне слово молодо людини , вчителя , до якого прислухалися ус люди в окруз .