допоможть потрбна байка не дуже велика

У Ттира, пастуха, жили Левкон та Фрдам, два пси, у великй дружб. Вони прославились серед диких, серед домашнх зврв. Вовк, вд заздрост на хню славу, вишукав хвилю став набиватися до них у друз.
Прошу мене любити та жалувати, панове мо, казав Вовк з удаваною чемнстю. Ви мене надзвичайно вщасливите, коли дозволите мен бути третм вашим товаришем. Вважатиму це соб за велику честь.
Потм понарозказував м про славних багатих предкв свох, про модн науки, в яких стараннями батькв був вихований.
Коли ж, додав Вовк, родом та науками хвалитися серед розумних вважаться за дурсть, то маю кращ гдност, щоб ви мене оцнили полюбили. Я на обох вас похожий, а гласом волосом на пана Фрдама... В одному злее не криюся, що маю хвст лисячий, а погляд вовчий.
Левкон вдповв, що хоч Ттир на них зовсм не схожий, однак третм для их приятелем, що вн без Фрдама някого дла не почина. Тод Фрдам сказав таке:
Голосом волосом ти справд на нас похожий, але серце тво далековато 100ть. Ми стережемо ввц, задоволен вовною молоком, а ви з овець кожу здирате сте х замсть хлба. Найбльше ж не подобаться нам дзеркало душ тво хитрий погляд твй, що скоса на баранця позира, який онде ходить неподалк.

Сила: рд, багатство, чин, спорднення, тлесн принади, й науки не спроможн утвердити дружбу. Лише серця, думками дин, й однакова чеснсть людяних душ, що у двох чи трьох тлах живуть, ось де справжня любов днсть...

   Бджола та шершень

Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаш ти, що плоди тво працi не стiльки тобi самiй, як людям кориснi, а тобi нередко i шкодять, приносячи замiсть нагороди погибель; одначе не пересташ через дурiсть свою збирати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Видно, що ви без пуття закоханi в мед.

Ти поважний дурень, пане раднику, вiдповiла Бджола. Мед любить сти й ведмiдь, а Шершень теж не проти того. I ми могли б по-злодiйському добувати, як часом наша братiя й робить, если б ми злее сти любили. Але нам незрiвнянно бiльша радiсть збирати мед, анiж його споживати. До сього ми народженi i будемо такi, доки не помремо. А без сього жити, навiть купаючись у меду, для нас найлютiша пытка.