3 врша у яких сполучник

Чого являшся мен
У сн?
Чого зверташ ти до мене
Чудов оч т ясн,
Сумн,
Немов криниц дно студене?
Чому губа тво нм?
Який докр, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займаться знову тоне
У тьм?

Чого являшся мен
Усн?
В житт ти мною згордувала,
Мо ти серце надрвала,
з нього визвала одн
От ридання голосн
Псн.
В житт мене ти й знать не знаш,
деш по вулиц минаш,
Вклонюся навть не зирнеш
головою не кивнеш,
Хоч знаш, знаш, добре знаш,
Як я люблю для тебя без тями,
Як мучусь довгими ночами
як лта вже за лтами
Свй бль, свй жалко, сво псн
У серц здавлюю на дн.

О, н!
Являйся, зронько, мен
Хоч в сн!
В житт мен весь вк тужити
Не жити.
Так най те серце, що в турбот,
Неначе перла у болот,
Марн, в'яне, засиха,-
Хоч в сн на вид твй ожива,
Хоч в жалощах живойше гра.
По-людськи вльно вддиха,
того чуда золотого
Зазна, щастя юного,
Бажаного, страшного того
Грха!

***
Опвноч айстри в саду розцвли 
Умились росою, внки одягли, 
стали рожевого ранку чекать, 
в райдугу барвв життя убирать 

марили айстри в розкшнм пвсн 
Про трави шовков, про сонячн дн,  
в мрях ввижалась м казка светла, 
Де квти не в'януть, де вчна весна 

Так марили айстри в саду восени, 
Так марили айстри ожидали весни 
А ранок стрвав х холодним дощем, 
рыдав десь втер в саду за кущем 

вгледли айстри, що вколо тюрма 
вгледли айстри, що жити дарма,  
Схилились вмерли здесь, як на смх, 
Засяяло сонце над мертвецами х!.. 

***

За сонцем хмаронька пливе,

Червон поли розстила

сонце спатоньки кличе

У син море: покрива

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Нби серце одпочине,

З Господом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закрива море

хмароньку рожевую,

тьму за собою

Розстила туман сивий,

тьмою нмою

Опови тоб душу,

Й не знаш, де дтись,

ждеш його, того свту,

Мов матер дти.