Переказ з укр мови Гончар

Не боги знаходили добували глину, тим бльше не вони лпили випалювали горщики. Загальн гончарн форми брали початок ще з часв Кивсько Рус навть ранше. Проте кожний тип гончарних виробв мав сво особливост, зумовлен мсцевими традицями, сортом глини, майстернстю гончара.
Тльки спецалсти могли розбратися у сортах глини. Скажмо, полтавськ гончар розрзняли пскувату пщанисту вогнетривку глину, сипець сильно пщанисту глину, жорстку велико-зернисту глину, наглинок жовтувато-зелену глейку глину.
Гончар використовували глину в ч истому вигляд, а також у рзномантних сумшах. привозили з глинища збергали на подвр. Чим довше вона там лежала, тим краще. За необхдност заносили у майстерню заливали водою. Замшану, як т100, глину колотили веслами, колотили деревяними молотками довбиями, стругали спецальними стругами, зробленими з уламкв колс, або рзали дротом. Псля цього глину розкачували у рзно довжини ковбаски.
Вд них гончар вдщипував шматочки обробляв спочатку на ручному, а пзнше на важкому ножному гончарному круз. Псля обробки вироби сушили на подвр або в домашнй печ. Остання операця випалення. Його здйснювали у гончарнй печ. Вироби у пч ставили рядами, мж якими були передлки. Необхдно було стежити за температурою. Випалення нередко тривало близько доби подлялося на три етапи: випалення на слабкому, середньому та сильному вогн. Вистигали вироби пд нчним склепнням.
Чимало виробв покривалися поливою, яку одержували з пску та окису свинцю. А для розпису використовували фарбу, яку наливали у скотинячий ржок, у вузький кнець якого було вставлено перо.