Тема твору Г Тютюнника " Бiла мара"

Не було ще такового лтнього ранку, хба вже камння з неба, щоб дд Арсен, прозваний Бушлею, всидв дома. Де там! Як тльки над обрм зажевр велика досвтня зоря, вже Арсен на ногах. Почепить через плече стару шкряну торбу з вареним семенем, що пахне кутею (риб на принаду), убга в кишеню круглу бляшану баночку з большими й малими рибальськими гачками, вудки в руки гайда до рчки. Йде помалу, бо, як сам каже, ноги вже не козацьк болять од старост.А надвор свта й свта. На луках туманець при самй травок стелеться, лелеки вздовж болота походжають як матроси: у чорних штанях та блих-преблих сорочках. Походжають, походжають на свох тонких та довгих ногах, потм, дивись, знявся котрийсь, полетв, а в червоному дзьоб жабеня: дтям свом, лелеченятам, снданок понс.

Ба! скаже тод Арсен, задерши голову до лелеки. Ухопив, кажеш? Ну, неси, неси, погодуй свох голопуцькв.

чимчику соб отдал. Вудки на плеч колих-колих, гачки в баночц брязь-брязь... Уже й до рчки близко. Вологою з лсу потягло та влажною глиною з круч.

На рчц теж туман. Та такий густий, що й води крзь нього не видно, а тльки чути, як вона шепелявить у кущах верболозу течя сильна.

Кахи, кахи! закашля Арсен, бо важко йому в туман дихати.

А з-пд круч котрийсь раннй рибалка:

Ану, дду, не кашляйте лишень, бо всю рибу порозганяте! жарту.

Посто Арсен трохи над кручею, погомонить з рибалкою та й покашля отдал. Тльки-но вибуха Арсен сво кахи!, так поперед нього або сонний заць пдскочить дремене геть, або припутень з гнзда зрветься, або вепр злякано хрокне й затрщить сухим хмизом, ткаючи... Бояться лсовики ддового кашлю.

ти Арсенов близко: до того мсця, де верба у воду впала, як вн був ще молодий. Упала та й дос лежить, бо таки мцно вчепилася корнням за кручу.

Яко тльки риби не водиться бля то верби ддово! Вдень соми-вусач в корчакуватому глл сплять, уноч вайлуват лящуки та дуж, як воли, коропи помж тим гллям нишпорять, смакуючи варене зерно, що його дд на дно сипле для принади. А вранц ще й прудк краснопер в'яз навдуються тож ловиться Арсенов рибка щоднини.

Тльки 1-го разу не прийшов Бушля до рчки. Ус рибалки, що вудили в той ранок, страх як здивувалися. Мркували сяк так:

може, занедужав старий, може, заспав, бо в таких лтах на зор тльки й спиться, а вноч думки всяк в голову лзуть та привиди старече безсоння. Аж воно не захворв Арсен не заспав.

А сталося от що.

Вставши, як завжди, раненько, прихопив Арсен сво рибальське начиння та й пшов з двору. На неб, помж хмарами, ще висв блдий ржок мсяця, а на сход вже блла вузенька смужка свтанку. Арсен пристояв бля повтки, обмрковуючи, що його робити: придти до рчки в отаку рань поплавкв на вод ще не буде видно, до того ж попереду Крута колода. Про цю колоду вн за все сво життя наслухався таких жахв, що й сразу, на старост, побоювався вноч т чорно пррви при самй стежц до рчки. То бачили в нй вовка, що нс на спин ягня з колгоспвсько кошари, то чули, як там щоноч плакав або реготав пугач на самотньому всохлому кленов... Арсен знав, що все те могло бути, знав те, що справжнй страх не такий уже й страшний, як вигаданий. Тож, змркувавши так, виршив ти: що буде, те й буде.

Крута колода починалася одразу ж за селом. На пдход до не Арсен, обзиваючи себе боягузом та як малою дитиною, стишив ходу й ступав майже нечутно. Мсяць стояв низько, вже не зазирав у балку, тому в нй панувала темрява чалася якась недобра тиша. Аж раптом попереду, неподалк од Арсена, щось завовтузилося й зашелестло. Старий зупинився , затамувавши подих, уп'явся очима в те мсце, звдки чулася вовтузня. Незабаром з балки виповзло на стежку щось бле, як шмат полотна. Завмерло на хвилю, потм обернулося на мсц й посунуло просто на Арсена. Вдчуваючи, як по спин мурахами побг морозець, Арсен хутко скинув з плеча вудки й наставив х перед для себя.