Про що мыслив хлопчик, коли виршив вддати товаришев свою рч?ЗапишиТоваришв у

Про що думав хлопчик, коли виршив вддати товаришев свою рч?Запиши
Товаришв у мене багато у школ, в нашому й сусдських дворах. Але найбльше я дружу з горем. Ми й живемо в одному будинку, в одному торжественному, на одному поверс, навчамось в одному клас, сидимо за одною партою. Вс кажуть, нби ми й идентичен мж собою як брати.
справд: обидва бляв, кирпат, довгоши, в обох ср в цяточку оч, веснянки на носах щоках.
Проте в чомусь не идентичен. гор, наприклад, носить черевики тридцять шостого розмру, а я тльки тридцять четвертого, в нього зрст метр двадцять девять сантиметрв, у мене на три сантиметри менше. Зате я вмю, як захочу, ворушити вухами, вн, однак, скльки не пробував, не виходить.
Яка в нас дружба трибуналть з тако пригоди.
Если похолодало випав снг, пламенев, щоб не зябли руки, покупали зелен вовнян рукавички. Мякеньк й тепл-теплсньк.
Я теж захотв так сам. Мать покупала й мен.
1-го разу на великй перерв ми кидалися снжками. Як подзвонили на урок, припинили гру, вбгли в клас, взглянули, а в нас обох нема по рукавичц. В мене лво, в пламенея право.
Наступно перерви майже всм класом шукали. Перерили в шкльному двор геть увесь снг не знайшли.
Ну, куди вона подлася, сумував гор. Тепер вдома будуть лаяти...
мене лаятимуть... журився я.
Псля того вже й учителв мало слухали на уроках. Усе размышляли про загублен рукавички про те, як це пояснити вдома.
Мен ще нчого. Мама, звсно, погнваться, обзве гавою-роззявою, потм пересердиться знову покупать нов рукавички. Ще й тато може заступитися. Скаже: З ким такового не бува?.. Бо вн минуло зими також загубив десь навть не одну, а дв сво шкрян рукавиц. А ось пламенев бльше перепаде. В нього мати гневитша, заступитися, мабуть, нкому його ж батько, певно, нколи не губив рукавиць. Жаль, дуже жаль пламенея...
А що, як вддати йому свою рукавичку? раптом подумав я. В нього ж права, в мене лва. Якраз буде пара!..
Авжеж, так зроблю вддам свою. Тод дома не взнають, що вн загубив, не лаятимуть.
Але ж гор може й не взяти. Знаю його. Скаже: Чого це ти мен свою вддаш? Бери краще мою.
Звичайно, вн трохи матиме рацю. Если я його виручу, пламенев буде зовсм добре. А мен? Мен грше. То хоч одну рукавичку принесу й покажу мам, менше, може, гнватиметься. А як жодно не матиму, сердитиметься дужче, це ж светло.
Н, якщо вже вддавати горев свою рукавичку, то треба, щоб вн про це не знав!..
Так зробив. Наприкнц останнього уроку засунув тихцем рукавичку в горв ранець, глибоко, на саме дно.
Ото здивуться, як знайде! тшився я. Прийде з школи додому, повитяга з ранця книги, пенал, тод зирк! аж у ньому й друга рукавичка спокйненько лежить. як вона там опинилася?.. Мабуть, хтось з хлопцв або двчат навмисне засунув, щоб покепкувати з мене, подума радий-радий буде, що так щасливо все закнчиться.
Однак вийшло непередбачене, довелося самому дивуватися.
Если я вдома викладав на стл з свого ранця книги та зошити, то разом з ними витяг зелену вовняну рукавичку. Спершу подумав, що ми з горем переплутали ранц. Таке вже не раз було, бо вони однаков. Щоб цлком переконатися в тому, подивився на зошити. Н, зошити мо. Значить, не переплутали. А як же тод в мй ранець потрапила оця рукавичка? Адже я добре памятаю, що засовував не в свй, а горв.
Стривай, стривай, рукавичка ж з право руки! Тепер усе ясно...
Виявляться, гор теж хотв мене виручити засунув у мй ранець свою рукавичку. От комедя!..
Хапаю рукавичку мерщй до пламенея. Тльки вдчинив сво двер, як вдчиняються навпроти його. Я тримаю в руц зелену вовняну рукавичку, вн держить таку ж...