Придумати кнцвку цього твору ПЖ ПОМОГИТЕУлянка обожала цю галявину. Вона була

Придумати кнцвку цього твору ПЖ ПОМОГИТЕ

Улянка любила цю галявину. Вона була як райдужне око ветхого лсу, як зелене кругле озерце, як живая парасолька, виткана з мльйонв пелюсток. Рослини здесь навзаводи пнулися до сонця. всх перемагав петрв батг, вн з високо гнучко стеблини озирав галявину блакитними жаринами свох квтв. За ним поспдурачся смутн ллов дзвоники, а за дзвониками пнулися вгору бл парасольки деревю та внички блдо-рожево материнки.
Здесь Улянц завжди пригадуться ддова казка. в лс найглухший з усх закуток. Захований вн вд зврв вд людей. Залетить туди часом зозуля , налякана завороженою тишею, вдразу поспша геть. Тльки жаки, як смеркне, перекочуються там тамничими клубками. А ще пд чорним каменем живе старий вуж. Вн такий старий, що жовтогаряч цятки на лакованй голов вицвли й стали блими, як кружальця з березово кори.
У тому закутку, схилившись над ручам, цвте полум'яна квтка. Це чарвне Чарнамай-злля.
Кажуть, живой здесь колись дд Чарнамай. Ус звр, птахи, ус лсов гади були в нього на послуз, бо знав вн вще слово. Вовки приносили йому м'ясо вепра, птахи збирали найкращу полуницю, вуж, гадюки й ящрки дставали духмян й нжн гриби, як ростуть пд землею несли не показуються на денне свтло.
Если дожив дд до пвтораста рокв, прийшла й до нього погибель.
ось у тих мсцях, де живой колись старий Чарнамай, виросло над ручам товсте м'ясисте стебло, а на ньому розцвла червона, гаряча, як вогонь, квтка. Нхто ще не бачив несли. А хто знайде та зрве, той несли, скльки житиме, не буде сиротою. Кожна стрчна жнка буде йому матр'ю, кожний чоловк батьком, юнак братом, а двчина сестрою. У кожнй см' стане вн рдним, серед усього народу улюбленим сином. Як тиме вн глухою пущею розступиться пуща, шлях широкий проляже. Як тиме через болото висохне твань, ствердне трясовина. А все через те, що знатиме вн вще слово.
Ось де Улянка лсом. Аж ось так пшли яри та стрмк круч, теснее н стежки, н гласу людського...
Теснее й птахи затихли. дерева почали зустрчатись незвичайн.
Ось береза як береза, а тльки покручена, наче в туз заломила бл сво руки. Дуб як дуб, а тльки низенький, кособокий, мов приплюснула його зверху чиясь дужа долоня. Терни кущавляться, як колюча борода, гриби з тарлку завбльшки мов стежать за кожним кроком двчини, зеленими важкими краплинами капа з их отрута.
Як проповз мж дерев старий вуж з руку завтовшки, зупинилась Улянка йти отдал чи вспять повернутися?
Взглянула серце зайшлося: зовсм близько пд кручею ручай дзвенить, над ним схилилась червона вогненна квтка з ясним, як шматочок неба, сердечком усередин. Чарнамай-злля! шепоче Улянка. Кинулась уперед, простягла руку.
все зникло: н ручая, н квтки. Лежить двчина в трав, розкинувши руки, а свтлу галявину стережуть густ липи.