текст на тему постучалась оснь до мене у виконця

Оснь бува рзна : тепла холодна , сонячна сльотава . В оснн дн, коли сиплеться невеликий дощ , який тошно стука у вкно , хочеться залзти у велике затишне крсло бля палаючо печ або камна , сховатися пледом нескнченно довго дивитися на язики полумя , гойдаться у свому тамничому танц. Але ось небо прояснються . Сонечко раду останнм теплом , все навколо перетворються. Сьогодн один з таких днв . На двор 100ть спека , майже як влтку . тльки холодний втерець нагаду , що лто пшло безповоротно . Я стою на пагорб дивлюся на лс. Вн охоплений жовто -оранжевим пожежею , яким свтяться в яскравих сонячних променях осики берези . серед цього полумя темною зеленню проступають острвц сосен ялин. На вянучо травок виблискують нити павутини. х завжди порвнюють з срблом. Але мен вони бльше нагадують перли свом перламутровим блиском. Павутина розлтаться всюди. Одна лягла мен на обличчя , защекотав нс. Ось таку оснь я люблю. Хочеться вдправитися в лс. Просто так . Побродити по опада листя . Стоячи далеко вд лсу , я вдчуваю шерех листя пд ногами. Вдчуваю аромат . , залишивши вс справи , я вирушаю в лс. Як тут гарно ! У мене нема слв , щоб описати свй захват. Брожу по лсу, не вибираючи дороги. Опале листя шарудять . А здесь пд березою я раптом помчаю гриби. Рижики ! Треба ж , х не вбили заморозки. А он ще , ще. Я знмаю з для себя втровку складаю в не знахдку. Увечер мать насмажила свжо , щойно прибранй з городу картопл з грибами. А я буду згадувати шерех листя пд ногами вдблиски сонця крзь рдють крони.