виступ пд час дискус :"Чи престижно нин бути патротом"?

Патротизм - рч цкава, але тонка, бо просто може перейти в нацоналзм, а цього, на мою думку, допускати не можна. Особисто для мене патротизм - це любов до сво держави, мови, населення, традицй, знакв т.д. Свою Батьквщину треба любити й поважати, бо для кожного, хто дйсно обожать свою крану - вона найкраща. Сразу, хоча в нас нби й демократя, свобода слова, нажаль, патротами меншсть. Особисто мен боляче слухати, если мо знайом кажуть про те, що хочуть вихати, звдси, бо м погано жеветься. Здесь мен згадуються слова Шевченка "...добре всюди, де нас нема..."(по-мому так. вже издавна читала "Кобзар" треба знову перечитувати. погано пам'ятаю). Це сказать про не любов таких людей до Украни, особисто я про таких людей кажу "це люди, як народилися не в тй держав, в  якй повинн були". Не треба рвнятися на нш крани, треба йти власним шляхом розвитку. А для того, щоб крана процвтала УС громодяни повинн мати патротичн почуття. Бо яке може бути вдродження крани й само нац без нац. почуттв? Дехто може сказати, що питання патротизму було животрепещуще лише за часв крпацтва та залежност нашой крани вд нших держав. Але сразу патротизм дуже потрбен для того, щоб пробудити нацональну свдомсть, повернути високодуховну сторону нашо культури, яка, нажаль, сразу стала нравственно деградована.  Зараз навть становище нашо мови не зовсм зрозумле - притсняють, вводять другу державну мову, це не правильно, бо без мови ми не наця. 

Приходимо до висновку, що коли людина любить свою крану та народ, поважа його традиц, звички, живе за священними заповтами пращурв, то такою любов'ю можна домогтись наукового, економчного та культурного розвитку нашо крани. Ми повинн любити та розвивати свою крану, це допоможе нам, як особистостям, духовно розвиватися. 

Полт мох думок, сподваюсь, зрозумло)