Написати твр опис Село мо,для мене ти дине

У житт кожно людини мсце служнню людському обовязку. Воно починаться там, де твоя праця, тво обовязки стають справою щастям твого життя, де люди не вимрюють сво зусилля одню злее сумою заробтку, а де людина чтко усвдомлю значення сво роботи, наскльки б величною чи застенчивою вона не була, розгляда з точки зору спльних нтересв.

Така людина зна радсть безсонних ночей, радсть причетност до зусиль свох односельчан, народу, причетност до Втчизни.

- У нас, хлборобв. згаду Дмитро Петрович Назарйчук, - несли не бува просто дол. несли не буде, тому що доводиться за все боротись за переконання, за щастя близьких, за мирний труд спокй, за те, щоб усмхалися двчата гралися дти.

Дмитра Петровича в сел добре знають його сверстники, люди старшого вку, молодь. Знають його, як одного з кращих механзаторв комбайнерв не тльки в границах села, а в район й област.

Знають його як чудову людину, скромну, ввчливу, людяну; бездоганного батька чоловка.

Його хата як писанка. Весела вона забавно в нй. Кожна рч в нй пдкреслю не тльки охайнсть дбайливсть господарв, а й велику любов х до краси. Змалечку привчали до прац дтей свох, а тому й духовне життя х багате.

Дти хн Галя Люба вчител, але поле це невдмна частка хнього життя. Воно завжди виклика в их радсть. Мен пригадалися слова, де в однй з газет дочка Люба розповотдала про свого батька:

Рухи батька розмрен, неквапн, слова скуп. А в срих глазах вгадуться швидка думка, багатий внутршнй свт, добросердечна , разом з тим, вольова натура. Досвд у нього, як комбайнера, чималий: ще смнадцятирчним юнаком св за комбайн.

А сам Дмитро Петрович повда: Щоб постйно мати прибутки, треба вмти раненько вставати. Якщо я вдосвта перегляну технку, як слд пдготую агрегати, заздалегдь огляну площу, спланую режим роботи, то дло йде, аж душа рад.

А чи в нього труднощ? До их вн звик ще змалку, вдтод, як в 1949 роц знайшли коло залзничного полотна вбитого Петра Романовича Назарйчука, його батька. Але на те й труднощ, щоб х переборювати. Згаду свй перший сезон на комбайн. Важко доводилося. Та був у нього добрий наставник Дмитро Григорович Бурак, який вмв дати добру пораду чи пдтримати у важк хвилини, а то й пдбадьорити. То до того пташиного спву тихим росяним свтанком змушував прислухатися, то показував мцною рукой на золот хвил пшениц, то давав у руки руль. Не раз сказав: Ти уяви, скльки прац вкладено у цей хлб. А скльки людей чека на нього!

його толика у твох руках. Ти розумш, в якому ти становищ? Хба можна спати, хба можуть болти руки, коли треба збирати хлб?

вн почував для себя на пол отаманом орачв сячв усх хлборобв. здавалося йому, що вся сила хня переходила до нього, здавалося, що сама земля додавала йому моц. Не забуде вн слз радост на материнському обличч, если завз до вдовино хати перш центнери зерна свй заробток у колгосп.

Високе почуття вдповдальност властиве Дмитру Петровичу впродовж довгих десяткв рокв. Його потреби це частинка великого громадського треба. накше жити вн не вм.

Свй досвд вн переда молодим. ма в цьому далекоглядний розрахунок: щоб множилась хлборобська смя, щоб бути вычищаем перед совстю. А ще вчить х розумти землю, високу мсю хлбороба, розкрива молод серця для сприйняття високого розумння краси прац. завжди допоможе, якщо треба. Бо душа в нього щира, бо серце в нього людське, бо вн людина прац!

для каждого человека нету ничего дороже собственного родного края.

наша родина начинается с нашего дома.так и для меня.

нет ничего дроже родного села,его кустарников,полян,рек.

каждый раз,когда уезжаешь из своего родного села,даже денька не проходит,как теснее начинаешь тосковать по родному дому.

почему же так тяжело пренебрегать родное село?!

ответить на этот вопрос очень трудно.ведь это заложено в ощущеньях каждого человека.

разлюбить роднойкрай,родную природу невозможно.ведь ты ростешь в этом окружении,ты в первый раз начинаешь понимать что такое жизнь в этих-родных тебе-обстоятельствах.

и потому наверно тяжело пренебрегать родной край.