Притча братья месяца на украинском

Cердиться Березень, втром бурха,
Аж гол дерева стогнуть та гнуться.
Землю замерзлу вдень дощиком мочить,
А на нч морозом дужим стиска.
Хмари збира з усх закуткв неба,
Що нкуди сонцю й взглянуть на землю...
Ринуть веснян води ркою,
Дороги та гребл всюди руйнують,
Мокра ж хуртеча на пол в лс
Билину зелену снгом вкрива...

Сердиться Березень: серце вщу,
Що быстро вже, быстро йому доведеться
Квтню квтчастому, меншому брату,
Сво королвство - землю вддати,
вн замишля ось що зробити:
Квтня квтчастого, меншого брата,
Нби покликать до для себя у гост...
От сразу хмари роздмухав по неб,
А сам поклонився сонцю светлому:
Просить вн в сонечка помоч з неба
(Буйнесеньк стануть теж у пригод):
Землю сушити, травицею вкрити,
Первоцвтом, рястом гай уквтчати.
Тльки що взглянуло сонечко з неба -
Вже й стежка бленька в'ться болотом,
Пташка щебече в повтр прозорм,
Травиця зелена з снгу вилазить.
Бачить, що сонечко щиро працю,-
Пташок посила Березень хитрий,
Тих, що то з вирю просто летли,-
В гостину до для себя брата прохати.
Квтень, почувши запросини т:
- Поду,- зрадвши, каже,- до брата!-
Й оч весел вд щастя засяли.
Сразу почав вн ладнатись в дорогу:
Лашту чумацького воза; на пашу
Рясту, фалок готу для жеребцов,
А сам надяга шати зелен.
- Гов! А куди це ти, братику, деш?-
Хтось крикнув йому голосочком дитячим.
Квтень оглянувсь та, скинувши оком,
Молодшого брата - Травня побачив.
Травень був хлопчик на чудо вродливий:
Як небо, очиц син-блакитн,
Шати на ньому з квтв веселих,
Аж пахощ гарн вють вд нього;
В пишнй корон росинки перлист
Так грають на сонц, немов самоцвти.
Скаже вн слово, то так здаться,
Що то соловейко в луз спва.
Квтень втаться з Травнем та й каже:
- До Березня в гост, братику, ду!-
Травень вдразу чогось засмутився.
- Знаш що,- каже,- друже мй милий?
Скажу тоб нишком дивн реч:
Матнка наша, Весна запашная,
Бувало, малого мене пригорта
Та часом зтхне промовить тихенько:
"Трьох вас, синв, я у свтоньку маю,-
Березень, старший,-дитина лукава..."
Як взьмеш на воза ще човен та сани,
Тод рушай смло до Березня в гост! -
Слуха Квтень розумно ради
Й на воза склада човен та сани...
От обнялися брати на прощання,
Рушили кон - Квтень похав.
Хутко бнажимать коненята ситеньк.
Дорога суха, аж курява в'ться,
Збоку зелен лани простяглися,
Немов оксамит той, сяють на сонц,
Небо безхмарне високо син,
А дол первоцвт лсом послався.
Пташка щебече в повтр веснянм.
Радсно в Квтня трпоче серденько,
З грудей його псня сама так ллться,
Полем луна, лсами, лугами,
До неба злтають звуки чудов...
Довго вже де так мсяць щасливий.
Як от хтозна-звдки хмари взялися,
Небо вдягнули у чорн шати,
На землю спустились дощиком, снгом,
Холод повяв, втри забурхали.
Пристали в болот кон ступати.
Що цe? Шумить щось в долин так грзно...
Ось ближче... ще ближче... клект вже чути...
Видно, як котяться хвил шален,-
То рчка у повдь враз розлилася.
Бачить сполоханий Квтень, що зло,-
Спуска вн хутко човен на воду,
Сани на човна бере й коненята,-
В руках його дужих вгинаються весла.
Хвилями рчка на човен аж скаче -
Вдскакують з плюскотом хвил од човна
Криги здоров пливуть звдусюди,
А втер з снгом в оч шмага...
Бореться Квтень веслом з бистриною,
Сили останн сво добува -
Й з розгону наскочив човном на сберегал.
Гляне - аж степ весь снгом бл!
Вдарився Квтень руками об поли,
Та нчого дять - грш вже не буде,-
Кон впряга у сани де.
В глибоких заметах брьохають кон,
Хуга снгами вкрива дорогу.
Глянеш навколо - свта не видно!
На нч мороз як потисне страшенний -
Понвечив, лютий, ряст та фалки
Т, що то Квтень взяв жеребцам на пашу,
Й самого крзь шати Квтня дойма.
Змерз подорожнй, аж труситься, бдний..
На ранок немов потеплшало трохи,
Минаться снг вже, всюди болото.
От як зайнявся край неба на сход
Й червоними стали хмари скрачку,
Березень встав пшов оглядати
Сво королвство - землю побиту.
Став край дороги, на палицю сперся,
Сердит у простр втупивши оч,
Сам весь червоний од втру та злост.
Гляне й аж крикнув:
- Он Квтень вже де! -
Втер бурхливий раптом ущухнув,
Хмари одразу розбглися з неба,
сонце братв двох зустрч осяло.
Слуха Березень Квтня пригоди,
Як Травень порадив хать в гостину,
Слуха пильно, а отдал як скрикне:
- Я ж тоб, братику Травню, вддячу!
Скрикнув так грзно , парою знявшись,
Полинув в оселю чорно хмари,
Квтню квтчастому, меншому брату,
Сво королвство - землю залишив...

Й дос ще Березень гнвний на брата.
Залзе уранц нишком в садочок,
Квти та злля холодом потопче,
Аж довго Травень плаче росою...