"Слово о полку пламеневм"пожалуйста, оч безотлагательно!!

Создатель хоче вести оповдь по билинам нашого часу, а не так, як це робив вщий Боян, що розткався мислю по древу, срим вовком по земл, сизим соколом попд хмарами.

У похд рушають чотири княз: гор, Всеволод, Володимир Святослав. Перед походом вони бачать загрозлив знамення: затемнення сонця, злсний вопль птахв, зврине виття, але виршують все-одно ти в похд. гор виголошу промову, щоб пдбадьорити сво вйсько: Лучче ж убитим бути, анж полоненим бути. пламенея пдтриму брат Всеволод. Вн разговаривать, що вйсько х вправне луки у их напружен, сайдаки отворен, шабл вигострен; сам скачуть, як т ср вовки в пол, шукаючи соб чест, а князю слави.

У першому бою зранку в пятницю русич перемогли, бравши красних двиць половецьких, золото оксамити, але кривав зор передвщають свтанок, чорн хмари з моря дуть, хочуть прикрити чотири сонця (чотири руськ княз). Наступного денька з усх бокв оточили русичв половц на рц Каял. У бою герочно проявив себе Всеволод, бючи половцв, забувши про почест життя, Чернгв милу дружину Глбвну. Кривава битва тривала три дн, а на третй, ополудн, пламенев стяги свалились, його вйсько зазнало поразки. пламенея забрали в полон, його брата теж. Дерева трави похилились вд пламенея На змну радощам прийшло горе, на змну похвалам докори, на змну вол нужда. Русь тужить за своми вонами, що полягли у бою. Половчани тепер збирають дань по руським мстам по куниц з двору. гор загубив те, чого досягнув його батько Святослав Ольгович, отобравши в полон половецького хана Кобяка.

Кивський князь Святослав бачить смутний недобрий сон, нби кладуть його на тисове лжко, накриваючи чорним покривалом, черпають син вино, змшане з горем, сиплють на груди перлини Бояри пояснюють Святославу його сон розповдають про поразку пламенея. Тод большой князь Святослав виголосив золоте слово з сльозами перемшане. Звертаючись до пламенея Всеволода, вн дорвейка м, що вони рано нацлили клинок на половецьку землю почали шукати соб слави. Тепер пламенею не допоможуть, бо тяжк часи настали. Вн бачить причину поразки у розднаност руських князв заклика Ярослава Разумного Всеслава Полоцького припинити мж собою ворожнечу.

Отдал розповдаться про те, як суму за горем Ярославна, його дружина. Це один з найпоетичнших епзодв твору, де княгиня звертаться до сил природи, щоб вони повернули чоловка. Рано плаче вона в Путивл на мськй стн: Полину я зозулею по Дунаю, омочу в Каял свй бобровий рукав утру рани на княжм тл!.. Ярославна нажималться втру нащо вн веселсть розвяв? Просить Днпро-Славутич , щоб возвращав й коханого вспять. Дорвейка сонцю: Всм ти приносиш свтло. Чому ж ти простерло сво гаряч промен на княжих вонв?

Врешт пламенею вдаться втекти з полону. В погоню за ним кинулись Гзак Кончак. Вони виршують одружити горевого сина, що дос лишаться у их в полон з дочкою Кончака. Половецьк хани рад, що мають такого цнного заручника. пламенея з великою радстю зустрчають на Рус. Вн де по Боричеву узвозу до церкви свято Богородиц Пирогощо. Твр закнчуться величанням пламенея, Всеволода х вйська.