цитатна черта геров роману Диво Павла Загрибельного .

Сивоок

А вже знаю, що ти Сивоок. А що приблуда здогадався вд першого разу. Оч маш не сив, як то нарк твй Родим, а каламутн, бо прийшов з невдомост. хто ти си, нхто не вда.

За т клька щасливих лт, що вн прожив з Родном, Сивоок перейняв вд старого саме тльки добро, навчився корисного, знав злее почуття, що пдносять людину над свтом, не вдав принижень, неправди, лукавства, заздрощв, переляк бачив злее в тих, хто пробував нападати на Родственна, сам же старий жодного разу не виявив бодай крихти ужасу.

Вн ще не знав безлч речей. Не бачив великих мст, не знав н бояр, н князв, н мператорв майже не чув про их не уявляв, який може бути звязок мж ним далекими володарями. Найголовнше ж, що Сивоок зовсм не уявляв, у який час вн живе.

Сивоок не похвалився тим, що бачив. Стояв ще й дос в свой захопленост, живой у свт дитинства вдчував, що тльки там справжн його життя. знов до недомогаю хотлося плакати, але навколо яснв денек, його оточували люди, присутнсть яких вн вдчував, хоч ще й не розрзняв х до ладу, два жорсток роки мандрв разом з Лучуком привчили його до вмння дотримувати зовншнх позорв, для свох чотирнадцяти чи пятнадцяти лт вн виглядав набагато мужншим, а тльки в душ лишався дитиною, його серце було пронизане барвами.

Сивоок став жити в Радогост вчитися пзнавати не тльки поверхню, але й душу барв. Вн пробував сам накидати барви на глину й на дерево, в нього вийшло вдразу, аж вн сам не поврив, що в нього мж оком рукой те, чого нема н в кого з людей, а саме цим визначаться той, що може вичаровувати з небуття новий свт богв взерункв.

Князь Ярослав Мудрий

Його окрестили Ярославом, на честь усемогутнього господа Ярила, який опкувався всм плодючим ростучим, але тльки згодом малий князь збагне, скльки глумлння для нього в тому мен, вдтод почнуться довг роки тягостно ненавист до батька большого князя Володимира.

Вн знав, що таке бль, бо мав од народження вивихнут ноги; ноги йому зовсм не пдкорялися, вони соб жили окремшим життям, вн мг тльки повзати, пдтягуючись на руках, вся його надя була на руки та на плеч, а з ногами не виходило нчого не помагали ан молитви, н молебн, н свячена вода, н купел в травках, н заморське питво.

Ярослав не знав х майже нкого, живой коло матер, мав свй бль, катувався свою непорушнстю; як тльки став розумти навколишнй свт, вже зненавидв його, хоч прагнув усього, що було йому недоступне, хотлося йому смху, бганини, крикняви, веселого вовтузння.

З чотирьох лт Рогнда приставила до Ярослава вчителв грецьких, болгарських, варязьких навть латинських, вони забивали малому голову чужими словами й удивительною грамотою, яко й не чувано дос, а Будий став коло князя вже пзнше, дивуючись кмтливост малого, досить швидко навчив його руських рз, але передовсм заповзявся поставити Ярослава на ноги.

А вн був книгоед ще з тих лт, коли непорушно лежав у материних покоях, вн ховався вд веселих, безтурботних здорових людей з свом нещастям за книжки, читав про страждання, про великомученикв, про подвиги, про велик дяння, велик пристраст велик зради цього було досить для нього.

Мав завжди безлч часу для засвоння книжних мудростей, а потм настав день, если Ярослав вдчув свою зверхнсть не тльки над такими, як сам, а навть над тими, що видавалися колись вищими, недосяжними, тод вперше закрутилася в душ хробачком приваблива думка про те, що тльки вн згодом повинен панувати в цй великй земл.

На додачу до всього Ярослав ще мав хирляву, старшу за себе жону чеську князвну Анну, з якою мусив одружитися за велнням Володимира, що тим самим забезпечував соб спокй вд найближчих сусдв.