критика , цкав факти , сторя написання збрки Григоря сковороди "

Образ несе в соб велике смислове навантаження, за ним криться цлий комплекс тогочасних явищ фактв. Це виявляться в строфчнй побудов врша, в його розмр, в конструкц речень, в сатиричних засобах зображення. Написана псня десятискладовим розмром з цезурою псля шостого складу. Проте поет заносить у врш елементи новшества, застосовуючи в ньому виключно чоловч рими, тонзуючи його наближаючи до дактиля. Кожна строфа псн ма шсть рядкв, з яких перш чотири дактилчн, а останн два силабчн звучать як антитеза, як рефрен. А за допомогою метонмй поет вдало видля потрбн йому слова-поняття; цьому сприяють також анафоричн повтори на початку вршованих рядкв, як пдсилюють емоцйне звучання твору, сприяють його композицйн стрункост й завершеност.
Для псн Сковороди отличительна простота, народнсть стилю мови, як виходять далековато за меж старокнижно поетики. Починаться псня словами, як нагадують старовинн народн прислв'я: "Що не город, то норов", "Що не голова, то розум". Взагал у твор виразно проступа живая народна мова, особливо в лексиц та фразеолог: "трещит голова", "юриста", "манер", "грунта", "Федька-торговец", "в свете дума", "на ловлю собак", "все жереш", "незапятнанный хрусталь", "всякому горлу", "ты не щадиш", "шумит дом..., как кабак" та н.
Говорячи про псню "Всякому городу норов и права", слд пдкреслити що вона не була винятковим явищем в укранськй лтератур друго половини XVIII ст. Сковорода йшов у загальному русл сатиричного вршування, в якому окрем автори нод пдносилися до широких соцальних узагальнень. Для прикладу можна назвати "Сатиричний врш 1764 года" "Плач кевских монахов" (1786), "Подтверждения Хама Данилея Куксы наследственны", "Плач дворянина", "Песнь Пасталя" та н..
Мотивами осуду пансько свавол, критикою зловживань хабар ництва бюрократв сатиричн врш XVIII ст. перегукуються з пснею Сковороди.
Сатиричний пафос врша Сковороди "Всякому городку норов и права" викликав багато лтературних наслдувань не тльки на Укран, але за межами. Деяк поети кнця XVIII початку XIX ст. свдомо орнтувалися на сковородинський врш, доповнюючи його новими строфами, в яких проводили злободенн для свого часу де). (За Ф.М. Полщуком).