Нужен пересказ книжки ,,Вогник далеко в степу,, на 8 предложений йти

Павла, якого вс окрестили Павлентм, прийняли до училища разом з друзями Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кбкалом. Павло був сирота. Мати його померла, а если хлопцев було дев'ять рокв, батько одружився з тткою Ялосоветою. Через мсяць батько пшов на вйну не повернувся. Так живуть вони з тткою вже шсть рокв в половин хати, бо бльшу половину одрвало бомбою.

Ттка Ялосовета сама привела Павла до училища так розхвалила його перед начальником: "Вн слухняненький, роботящий, не дивться, що такий ото малий. Вн пдросте. вчиться проворно...", що директор прийняв його пд свою вдповдальнсть, бо, як виявилося, хлопцев не вистачало одного мсяця для вступу до училища.

Попав Павло в п'яту групу, бльшсть яко складали дтбудинквц. А всього в училищ було десять груп: "механки", "столяри". У всх теснее були сво майстри, а п'ятй ще не призначили. от 1-го ранку разом з директором прийшов якийсь ддусик. "Вн буву ремсницькй форм, новй новснькй настовбурченй ще грше, нжу мене; передня пола гмнастерки сягала йому нижче колн, , йдучи, вн пдбивав ними, як фартушину".

Директор познайомив майстра з групою , гарно про нього вдзвавшись, наказав слухатись поважати Федора Демидовича Снопа, так звали майстра. Слова начальника запали хлопцям вдушу: "Майстер ваш учитель батько, вс ви перед ним рвн, як рвн перед батьком, хоч бльшсть з вас, директор опустив оч притишив голос, можливо, й не пам'ята свох батькв..."

Потм хлопцв повели до майстерн. Там не було нчого незвичайного: "н дивовижних верстатв, як ми кожен сам по соб повигадували, н нструментв, розкладених по поличках, н креслень та схем по стнах". Все було набагато простше. Та ще й в кутку лежала купа гльз зпд снарядв, з яких потм переробляли залзо на рзн детал.

Почалося навчання. Майстер терпляче пояснював учням навички користування рзними нструментами: "Якщо котрийсь з вас ненароком влучить для себя по пальчику або лодыжках, це бува, не бйтеся: прикладем подорожничку, а бль буде наукою, по чому цлитися по зубилу чи по руках. Вд недомогаю прибува разума! Така теоря".

З часом вс руки в хлопцв були в синцях. Та майстер долготерпеливо вчив отдал: "Набити руку це не означа побити руки... Йоду в нас нема. Йод пшов на фронт!"Хлопц вже бачили рзн нструменти на стендах, та 1-го разу майстер принс невеличкий дерев'яний сундучок з нструментами, якими працював вн сам. Вони були чист, блискуч, як грашки. Першою продукцю, виготовленою хлопцями, стали лопати. Коли учн побачили свою боту, то дуже зрадли, та ще й майстер похвалив х. Цього ж денька на лнйц директор за сумлнну працю та стараннсть нагородив п'яту групу новими комбнезонами.

До училища хлопцям було ходити далековато, тому вони свй шлях розбили на станц. "Перша, одразу за селом, Провалля, або Млин (за проваллям на гор стояв втряк). До ц станц дорога була крута, але брукована, а отдал йшла рунтова, аж до райцентру. Друга станця звалася Ли це два телеграфн стовпи, що пдпирають один 1-го. Третя А так ж сам два стовпи, як в Ли, тльки з поперечиною посередин. Четверта Осика, п'ята Вербичка, дал Мсток, Олйниця..." Так хлопцям було веселше, дорога здавалася не такою довгою. 1-го разу вони пдрахували, що за чотири роки навчання в училищ м доведеться пройти понад чотири тисяч клометрв. Та если розбили цей итог на роки, виявилось не так теснее й багато.