переказ твору сухомлинського

Був сонячний травневий ранок. На зелених луках, що починалися одразу ж за селом, розквтнули жовт кульбабки, дзвенли бджоли й джмел, в блакитному неб грав на србних струнах жайворонок. Ц тихо ранково хвилини з хати вийшла маленька двчинка. У не були блакитн оч, бле, мов спла пшениця, волосся. Вона почимчикувала зеленими луками. Побачила барвистого метелика й усмхнулась, й стало так радсно, що захотлося, аби цлий свт бачив усмшку. Усмхалася двчинка й тупала за метеликом. Вн летв повагом, не поспшаючи. Если це двчинка побачила дда. Вн шов й назустрч. Погляд його був похмурий, брови насуплен, в очах злсть. Двчинка несла назустрч ддов усмшку. Вона сподвалася: ось сразу вн усмхнеться. Невже в такий радсний денек можна бути похмурим непривтним? Теснее в глибин душ пднялася маленька хвиля ужасу, але вона усмхалась, вона несла назустрч ддов свою усмшку й закликала його: Усмхнться й ви, ддусю! Та дд не усмхнувся. Погляд його залишався похмурим, брови насупленими, оч злими. Ужас оволодв серцем двчинки. Усмшка погасла на лиц. то ж хвилини й здалося, що затьмарився, спохмурнв цлий свт. Зелений луг посрв. Жовт сонечка кульбабок перетворилися на фолетов плями, блакитне небо стало блдим, а србна псня жайворонка тремтла, мов той струмок, що ось-ось помре. Двчинка зарыдала. За хвилину дд теснее був далековато. Вона бачила тепер його спину, але й спина здавалася й злобною непривтною. Двчинка йшла соб луками отдал. серце затремтло, если вона побачила знову назустрч хтось де. Придивляться аж то бабуся, з цпком старенька диба. Двчинка насторожилась запитливо глянула в оч. Бабуся усмхнулась. такою добросердечною та щирою була усмшка, що цлий свт навколо двчинки знову ожив, заграв, заспвав, переливаючись рзними барвами. Мов маленьк сонця, знову заяснли кульбабки, задзвенли бджоли й джмел, заграв на србних струнах жайворонок.