Безотлагательно ПОМОГИТЕ Напишть твр на тему ОСНН ЕТЮДИ

 

Мен здаться, що оснь прибывать ще в серпн. Раптом бачиш, що сонце стало не таке ршуче настирне, тн не так чтк й контрастн, а трава висушена за лто безжалсною спекою, пожовтла, втратила соковиту пружнсть сухо потрску пд ногами. Але найголовнше в повтр зявляться особливий ледь-ледь вловимий солодкувато-медовий запах. бува вн тльки в серпн. Його нби й нема, а пов легенький втерець, вловлюш шляхетний стриманий запах деревю, гркуватий полину, такий, що поверта в дитинство нагдок, солодкувато-пянкий чебрецю, а ще ромашок, заячо морковки, солодки... 

  Зайдеш у будинок  навть там вдчуваш перший дотик осен. Сонячн промен, приглушен й нершуч, проникають в кмнату. Вони зачпаються за глки бузку, що росте перед вкном, падають на стну химерними живими тнями, утворюючи дивне бузково-сонячне мереживо. Воно танцю, трпочеться, весь час нби пориваться кудись, а ще наповню кмнату смутком. Вн заповза в ус закутки, проника в душу нби звучить нестерпно-тоскно обрваною на високй мнорнй нот струною. Це прощання з лтом перехд в нший стан, в оснь. вд цього так сумно 

  Потм прийде й вона оснь. Владно увйде в обширно розчинен двер та ще здиву всх розматтям смливих кольорв. Вона милуватиме зр, чаруватиме красотою й буде вражати свою багатоликстю.

  А для мене восени незвичайний перод. Це коли оснь наближаться до зими й скида сво золоте вбрання. Тод ноги сам собою ведуть мене в Сокиринський парк . А там на перетин трьох стежин особливе  мсце. Треба стати обличчям до заходу, тод праворуч вдалин видно, як бл Галаганвський палац. Вн нби вддалився вд сьогодення у свой крас та велич.

Поглянеш лворуч стежина веде до Панського ставу. Ним колись милувалося багато вдомих людей: були здесь Шевченко, Лисенко, Жемчужников, над його дзеркальним плесом линув спв укранського Гомера Остапа Вересая. Друга стежина веде у низинне й вологе королевство Свято Долини, а ще одна до струнко, приховано за деревами, ротонди.

Ось здесь на цьому мсц треба дочекатися , коли сонце, пройшовши бльшу частину свого денного шляху, нби зупиниться на клька хвилин, щоб потм швиденько закотитись за горизонт. Тод вдкриваться незвичайна картина. На тл пастельних, переважно коричневих жовтуватих кольорв чтко вимальовуються чорн стовбури дерев. Вони вже без листя хн вти вигинаються та переплтаються в пластичному танку, створюючи враження живо, але казково, неземно у свой крас графки. Все це, згрте останнм сонячним промнням, диха таким теплим споком затишком, що здаться колдунчним таким, що живе окремо вд решти парку. Здесь особливий стан, особливий настрй. трива вн всього клька хвилин. Повнстю описати його, вмстити в слова просто неможливо. Цей стан треба вдчути. 

  З часом, як сонце схиляться все нижче нижче, а потм зовсм опускаться за горизонт, цей казковий колдунчний стан зника, все знову 100 звичайним реальним, хба що запах прлого осннього листя все ще нагаду про нього. Отак людське життя. в ньому сво пори року, рзн кольори, казков неповторн моменти. Не пропусти х, вони зроблять для тебя багатшим щаслившим.  А може, тршки мудршим.