образы жинки в творчост Тараса Шевченка

"Такового полум'яного культу материнства, писав М. Г. Рильський, такового апофеозу жiночого кохання i жiночо пытки не знайти, мабуть, нi в 1-го з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красоту свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знамо, рiс без матерi: "там матiр добросердечную мою ще молодую у могилу нужда та праця положила" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що свох дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Укранi, одружитися з Ликерiю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.

I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди м спiвчував, i улюблений його образ це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:

У нашiм ра на землi
Нiчого кращого нема,
Як скрывая мати юная
З свом дитяточком малим
I на оновленiй землi
Недруга не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi

Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя це доля рiдно матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марi голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна толика його першо робко любовi Оксани Коваленко, толика всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок свох ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав водино у свому зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про их цiлому свiтовi.

Один з перших жiночих образiв у Шевченка це Катерина з одноiменно поеми. прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi геронi Т. Г. Шевченка нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маток i помститься за свою ганьбу. Але таких було малюсенько. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицько розпусти, нередко накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали"

Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпону образ Ганни iз поеми "Наймичка". життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, це материнський подвиг. Злее перед самою смертю вона розкрива синовi правду.

Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв це удовине горе, коли диного сина забирають у солдати. Большой Кобзар писав i жартiвливi поезi (на жалко, х дуже малюсенько) про веселу життрадiсну укранську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку". Шевченковi геронi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися свом поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалю палати свого кривдника; Марина вбива ножем пана, який знiвечив молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.

Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не проща аморальностi й жорстокостi. Для Шевченка в його поез було нби дв Украни: Украна як неминуща основа Украна як сторичний момент. Украна мати Украна блудна. Украна безгрешна Украна "розбещена". Украна "лицарв" Украна "рабв", "пднжкв" цю другу, сторично спотворену й сторично минущу Украну, вн кляв заради першо Украни-матер.

Обpаз матеp добpо, щедpо на любов ласку поста пеpед нами з твоpв Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоня поеми "Hаймичка".

З особливою задушевнстю pозкpива поет багатий пpекpасний свт матеp-селянки. Ганна, так звали геpоню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пзнати pадсть матеpинства. , вдавшись до хитpощв, гpких, як сама доля Ганни, вона пдкида бездтним людям дитину, а сама йде до их наймичкою. Важк пеpеживання матеp, яка змушена навть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна покpитка, але вона залишаться жити заpади свого сина. матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни матеpинський подвиг. Вона вдмовляться навть бути весльною матp'ю у свого сина злее пеpед смеpтю pозкpива пpавду. Яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матp на пекельн муки, позбавивши священних пpиpодних пpав, звучать слова:

Пpости мене. Я караюсь
Весь вк в чужй хат...
Пpости мене, мй синочку!
Я... я твоя мати._
Та й замовкла...