Твир опыс побаченого на основи императивных спостережень

   Влтку я з друзями нередко вибирались на природу. Ми брали з собою жу, влаштовували пкнк. Потм ус грали в м*яча, а я лежала просто спосергала за красою природи.
            Яке ж здесь усе гарне! Блакитна вода рчки виблиску на сонц. Хвил припливають до берега, розбиваються. Так знову знову. По рчц плавають дик качки. Вони перегукуються мж собою. Над водою лтають рзн пташки, як на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка пднмаються в небо.
          А наскльки ж чудове здесь небо! Воно таке мнливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мен блакитним, але потм я розгледла бл хмаринки. Вони були идентичен на рзн фгурки. Он хмаринка идентична на коника, там - на квточку, а ще дал на грушу. Яскраве сонце слпило мен оч, я вдволклась.
          З ншого боку навпроти рчки росли дерева. вони спокйно стояли, ни насолоджуючись таким чудовим лтнм днем. Вд найменшого подиху втру хн глочки коливались. 
          Знизу у травичц я побачла ягдки брусниц чорниц. Присвши, щоб зрвати х, мй погляд зупинився на чомусь малюсенькому та чорненькому. Пдйшовши ближче, я зрозумла, що це був жачок. Вдразу ж мен захотлось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб пдбгли сюди. Але все-таки я виршила не турбувати махонького жачка мовчки спостергала за ним. Вн проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозумла, що жачок повзе до ягдок, встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
         Вдрватись вд цього махонького чуда мене змусили друз. Вони вже досхочу награлись у м*яч, ми виршили йти додому.
          Ус розмовляли, вселились, а я йшла думала про цю красу природи. Тож давайте берегти , щоб наш дти змогли побачити все те, що бачили ми!