Есе на тему "Гармоня людини природи як велика духовна цннсть"

Багато столть тому, людина цлком залежала вд природи. Вона була безпорадною перед сильною зливою, пожежами лсв, виверженнями вулканв

Але вона жила в дност з природою. Вона була вдячною за жу, що давав оточуючий свт, та за придатн умови для снування. Людина була чутливша для природних ритмв, адже й це допомагало вижити та пристосуватися до можливих природних змн.

Сьогодн здаться, що людина нарешт перестала залежати вд природ. Ми починамо врити в люзю, що нбито ми сам по соб, окремо вд не, що ми пдкорили , поставили соб на службу. Цьому здебльшого сприя технчний прогрес. Ми навчилися створювати генальн механзми, модифкувати жу з незрозумло чого, ми влзли навть у ДНК людини та програмумо генетичний код. Та чи це да нам привд для гордост?

Насправд ми залишилися на рвн досторичних людей, з одню рзницею, що майже остаточно втратили зв'язок з природою. Ми також безпорадн перед обличчям стихйних лих. Проти цунам, потужних землетрусв або торнадо безсил ус наш науков розробки. Ми в змоз злее приблизно передбачити час катастрофи, але не знешкодити . Вулкани, що вивергаються й сьогодн, також не питають для цього дозволу. А ми тльки й встигамо евакуювати наступну порцю жителв небезпечних регонв.

Можливо, пора забути про свою надуману велич, вдволктися вд свох новомодних гаджетв та повернутися обличчям до Земл, природи та нарешт усвдомити, що ми одним цлим. Ми повязан глибше, нж можемо соб уявити. Ми мамо шанувати , берегти та любити. Можливо тод, сам нарешт зможемо еволюцонувати як вид.