скласти далог дискусйного нраву на тему "ввчливсть-ознака культурно, виховано

Дерева цлий денек вимтали небо своми зеленими мтлами, надвечр з-за хмар таки виглянуло сонце. Воно було велике засоромлене. Гроза змила втому не злее з вродливо природи - я майже фзично вдчував, як у грудях забрунькувала радсть...
Я св на лавку в скверику й усмхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам перехожим. Потм поруч з мною сла двчина. Вона, теж радючи всм ством, жадбно впивала очима красу надвечр'я...
- Чому ви посмхатесь?
Вона здивовано взглянула на мене вдповла:
- Хба я знаю?
Ми сидли посмхалися всм всьому, а я - тршечки - посмхався злее для не, вона - тршечки - посмхалася злее для мене. нам було великолепно забавно, мж нами не було нчого, крм нмо щирост.
- Боже мй, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився бля нас перехожий, сповнений гнву. Це був такий дисонанс* у надвечрнй радост, що рзонув навть мо немузикальн вуха. Але я посмхнувся йому й мовив:
- Це ви, мабуть, не про нас кажете...
- Н, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.
- Дарите, але ми нчого не робимо.
- Хба можна так зухвало показувати всьому свту сво щастя?
- У нас нема някого щастя, - посмхнулася йому двчина. - У нас тльки радсть.
- до того ж, у кожного своя, - докинув я.
- Ви ображате людей, ви свою поведнкою наводите тнь на тепершню молодь, - вичитував нас перехожий.
- Хба посмшка може когось образити або накинути тнь? - допитувався я, хоч не сподвався няко вдповд.
Я знав, що вн повчатиме нас, доки не зпсу настрою мен, двчин, вечоров. А потм пде, задоволений собою так, нби й справд утнув щось дуже гарне.
- Ну, чого ви сидите перед очима у всх шкрите зуби? - дощуль-пувався вн. - Хба для вас малюсенько закуткв?
- Чого це посмшки треба ховати по закутках?
- Бо треба поводитись прилично.
- Ви, певне, думате, що ми... закохан? - раптом запитала двчина.
- У всякому раз, яксь там фигл-мигл мж вами , не треба ними муляти оч порядним людям.
- Та ми навть не знайом! - засмялася двчина.
Вд несподванки вн ледве не став кам'яним памятником.
- Як? Ви навть не знайом? ви сидите поруч посмхатесь одне одному перед очима цлого м100?
Мен здавалося, що вн репне вд гнву. Вн так заходився шпарувати нас банальностями, що навть сонце спткнулося нахромилося на встря топол. Я хотв теснее заткнути вуха сторчма кинутися, куди влучу..