Л БоВходжу в рчку..., Опечаль на яшмовому ганкускинте текст

Опечаль НА ЯШМОВОМУ АНКУ
На яшмових сходах бл холодна роса. 
Промокли панчохи. Пливуть мовчазн небеса. 
Дивлюсь крзь франку на мсяць осннй печальний  
На тихй вод вн тремтить повльно згаса.


ЖАРТОМА ПРИСВЯЧУЮ МОМУ ДРУГОВ ДУ ФУ
На грськй верховин, 
де вибгли сосни на схили, 
Випадково зйшлися 
ополудн наш стежки. 
Ох, шановний мй друже,
та й як же ви зблдли й змарнли!
Чи важка ж то бота
складати у вршах рядки?


НА САМОТ СИДЖУ В ГОРАХ ЦЗНТНШАНЬ
Зграя птиць пролетла 
зникла ту ж мить вдалин, 
Сиротлива хмаринка 
за ними слдом поспша.
Я на пылай дивлюся  
не набрида мен, 
Горам також на мене 

Переклади Л. Первомайського


Входжу в рчку, гра осння вода...
люблю свжсть цих ллй.
зриваю квти, граюсь перлинами на пелюстках,
хвилються заводь...
удивительна ця година... громадяться шовков хмари...
хотв би подарувати це все тому, хто за дальним небокрам;
з тим, про кого думаю, нам не зустртись бльше...
в гор й над дивлюся туди... пвнчний втер в обличчя.
Переклад . Лисевича та В. лл


ЗАПИТАННЯ ВДПОВДЬ У ГОРАХ
Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах. 
Я усмхнувсь промовчав, ну що тут говорити! 
З дерев опал пелюстки пливуть у далеч-безвст  
В новий, у зовсм нший свт, байдуж до людського!


ПСНЯ ПРО СХД ЗАХД СОНЦЯ
Сопне виходить 
з закамаркв Слету, 
Нби здйматься 
з самого споду земного.
Пропливе по небу 
й зника в Захднм мор... 
А де ж бо стайня 
для шстки його драконв?1
Свтило, як стало свтити, 
несли вже й денька не спочине. 
В людин ж нема то сили, 
щоб рухатись довго, як сонце.
Весною не дякують стебла 
промнню за квти розпукл. 
Не зляться на втер осннй 
дерева за зрване листя.
Не знамо, хто це бичем 
пдстьобу пори року, 
Та природний закон: 
усе процвта й вмира.
Взнице сонця Схе, 
чому в безбережних хвилях 
Ти ввечер топиш його 
й сама всю нч байдикуш?
А був же колись, Лу Ян2  
от сила духу!  
На неб сонце спинив, 
змахнувши списом.